Зрудловська Стефанія

Напередодні Другої світової війни Стефанія Зрудловська проживала на околиці с. Кутці на Станіславщині (нині – Івано-Франківська область). Це село прилягає до м. Рогатин, у якому до війни налічувалося близько 3 тис. євреїв. У місті діяли єврейські організації, існував театральний гурток, спортивні клуби.

Із початком окупації нацисти організували Рогатинське гетто, куди потрапляли євреї із самого міста й довколишніх населених пунктів. Умови там були типові для таких зон: перенаселення, голод, хвороби. До кінця 1941 р. в гетто назбиралося вже понад 6,5 тис. осіб. Однак уже в березні 1942 р. відбулася перша масова акція з винищення євреїв. Близько 1 тис. в’язнів було розстріляно неподалік залізничної станції міста. Розстріли та вивезення до табору смерті Белжець тривали впродовж усього 1942 р. Останні масові страти рогатинських євреїв відбулися 6 червня 1943 р., коли 2,5 тис. мешканців гетто були вбиті поруч із єврейським кладовищем міста. Відтак гетто ліквідували.

Убито було там і матір та сестру єврейської дівчини Сабіни. До війни їхня сім’я проживала в м. Рогатин, тож була відправлена в те саме гетто. Рятуючись від знищення, дівчина втекла з міста й шукала допомоги по селах. Сабіна розуміла, що жителі людного центру с. Кутці побояться відчинити їй, тож відразу попрямувала на околицю. Там і зустріла Стефанію Зрудловську, яка прийняла її.

До вигнання нацистів із регіону дівчина переховувалась у будинку своєї рятівниці – переважно на горищі та в льоху. Коли відчутно похолоднішало – жила в помешканні господині. Стефанія ретельно ховала її від сусідів, ба навіть від членів родини, адже чудово усвідомлювала, яка жахлива небезпека нависає над рятівниками євреїв. На свіже повітря Сабіна виходила тільки вночі. Поруч із хатою дзюркотів потічок – саме там вона здебільшого й прогулювалася ночами. Той потічок дівчина запам’ятала на все життя.

По завершенні Другої світової війни врятована виїхала до Польщі, а згодом до Ізраїлю. Стефанія працювала на колгоспній фермі, вийшла заміж, народила дітей. Зв’язок їхній обірвався на півстоліття. Але їм іще судилося зустрітись.

У середині 1990-х рр. Сабіна з донькою та чоловіком відвідала м. Рогатин і по пам’яті віднайшла обійстя своєї рятівниці.

«Вони приїхали сюди: Сабіна, її чоловік Мордехай та донька Сабіни – Сара. Вони довго шукали наш будинок, бо Сабіна пам’ятала, що він був поруч із потічком, але потічок на той момент уже зник. Ми почули, що поблизу нашого будинку хтось говорить, моя мама вибігла, і вони із Сабіною одразу впізнали одна одну. Сабіна з рідними погостювала в нас кілька годин. Вони з мамою згадували про ті часи, багато говорили. Сабіна чудово пам’ятала українську мову, вони з мамою співали українських пісень». Зі спогадів Ярослава Зрудловського, сина Стефанії

Невдовзі після зустрічі Сабіна з рідними повернулася до Ізраїлю. Відтак рятівниця та врятована більше не бачилися. Через кілька років Стефанія Зрудловська померла, так і не отримавши звання Праведника народів світу.